Орієнтовний час читання: 9–11 хвилин

Під час війни багато підлітків скаржаться на «туман у голові», забудькуватість і падіння успішності — і починають підозрювати в себе синдром дефіциту уваги і гіперактивності (СДУГ). Але подібні симптоми можуть бути нормальною реакцією нервової системи на хронічну загрозу, недосип і тривогу. У цій статті розберемо, як відрізнити стрес від СДУГ, коли справді варто звернутися до спеціаліста і які психологічні вправи допомагають вчитись навіть у період нестабільності.

Якщо вам відгукується тема підліткової апатії під час війни чи «режиму виживання», може бути корисно також прочитати статті про хронічний режим тривоги і психологічні наслідки війни для дітей.

Зміст

• Чому дитина не може зосередитись на навчанні під час війни
• Чому під час війни «ламається увага»: нормальна стрес‑реакція мозку
• Стрес, ПТСР чи СДУГ: зрозумілий чек‑лист
• Як безпечно «перевірити гіпотезу» вдома і в школі
• Психологічні інструменти для концентрації і стійкості
• Кейси для підлітків та батьків
• Ключові висновки
• FAQ: поширені запитання
• Про автора

Дитина не може зосередитись на навчанні під час війни: у чому суть проблеми

СДУГ (ADHD) — це нейророзвитковий розлад із стабільними симптомами неуважності, гіперактивності та імпульсивності, які проявляються в різних контекстах (дім, школа, гуртки) щонайменше 6 місяців і суттєво заважають навчанню та стосункам. Діагноз ставлять за критеріями DSM‑5/МКХ‑11 на основі клінічного інтерв’ю, інформації від батьків і вчителів та стандартизованих шкал.

Стресові реакції під час війни — це не окремий розлад, а нормальна відповідь нервової системи на небезпеку та тривалу загрозу. У підлітків вони часто проявляються через труднощі з концентрацією, втрату інтересу до навчання, дратівливість, порушення сну й пам’яті. За оцінками UNICEF і партнерів, понад 1,5 мільйона дітей в Україні перебувають у групі ризику депресії, тривоги та посттравматичного стресу; близько чверті батьків відзначають у дітей проблеми з увагою і пам’яттю, до 39% школярів втратили інтерес до навчання.

Завдання цієї статті — допомогти вам зрозуміти, коли труднощі з увагою у підлітка, який живе у війні, більше схожі на стресову реакцію, а коли — на СДУГ, і що можна робити на кожному етапі.

Чому під час війни «ламається увага»: нормальна стрес‑реакція мозку

Якщо ви впізнаєте в себе чи підлітку «провали уваги», спершу важливо зменшити зайву тривогу: стресові реакції під час війни — це природна відповідь нервової системи на небезпеку, а не ознака «лінощів» чи «зіпсованого характеру».

Коли мозок зчитує ризик (вибухи, сирени, постійні новини про війну, невизначеність майбутнього), він перемикається в режим виживання: відстежувати загрози, швидко реагувати, економити енергію. У такому стані навчання автоматично відсувається вбік: не тому, що дитина «не хоче», а тому, що її мозок у першу чергу намагається зберегти безпеку.

У підлітків це часто виглядає так:

• важко утримувати концентрацію на уроці чи домашньому завданні;
• зникає інтерес до навчання і мотивація «навіщо старатися»;
• зростає дратівливість, з’являються спалахи злості, конфлікти з батьками й учителями;
• порушується сон (важко заснути, нічні пробудження), а потім — постійна втома;
• збивається пам’ять: «читаю — і не пам’ятаю», «усе вилітає з голови».

На прифронтових територіях додається хронічна гіперпильність: мозок постійно «слухає», чи не наближається небезпека. Плюс — розриви навчання (чергування онлайн/офлайн, переїзди, проблеми зі зв’язком та електрикою). Тому провали в навчанні часто пов’язані не з «лінощами», а з хаотичними умовами та виснаженням нервової системи. Детальніше про це я пишу в матеріалах про хронічний стрес прифронту і гіперуважність до звуків у прифронті.

Що можна спробувати вже зараз: прості вправи для мозку підлітка

Ось кілька вправ, які допомагають повернутися в «тут і тепер» та трохи розвантажити нервову систему. Вони не замінюють лікування, але можуть стати першими кроками самодопомоги.

• «Якір у бурі». Назви 5 предметів, які бачиш, 4 звуки, які чуєш, 3 відчуття в тілі, 2 запахи, 1 смак. Ця вправа усвідомленості допомагає повернути мозок у теперішній момент і зменшити тривогу. Більше подібних практик є в статті «Повернення до тіла: практики усвідомленості від тривоги».
• Дроблення завдання. Розділіть навчання на блоки по 10–15 хвилин + коротка пауза за таймером. Запишіть мікрокроки на папері, щоб було видно прогрес. Це зменшує відчуття «я не справляюсь, це забагато».
• «Перевірка думок». Замість «я тупий/тупа через війну» — поставте запитання: «Це факт чи думка?», «Які є докази за і проти?», «Що б я сказав(ла) другові в такій ситуації?». Спробуйте переформулювати: «Мені зараз важко, бо я не виспався і хвилююся, але раніше я міг(ла) вчитись і складати контрольні».

Подібні техніки детальніше описані в матеріалі «Управління стресом під час війни» та у статті про усвідомленість на щодень.

Стрес, ПТСР чи СДУГ: зрозумілий чек‑лист для батьків і підлітків

Проблеми з увагою під час війни ще не означають, що в дитини обов’язково є СДУГ. Важливо подивитися, коли саме з’явилися симптоми, де вони проявляються і з чим пов’язані.

Ознака	Більше схоже на СДУГ	Більше схоже на стрес / посттравматичну реакцію
1) Коли почалося	З дошкільного або молодшого шкільного віку, «ще до війни».	Погіршення пов’язане з подіями: обстріл, переїзд, втрата, різкі зміни.
2) Де проявляється	У різних місцях: дім, школа, гуртки — і в спокійних ситуаціях; тримається ≥ 6 місяців.	Хвилеподібно: посилюється після тривог, новин, конфліктів; у безпечніших умовах увага помітно краща.
3) Емоційний фон	Відносно стабільний, але часто є фрустрація через невдачі.	На першому плані тривога, страх, відчуття небезпеки, нав’язливі спогади, нічні кошмари.
4) «Супутники»	Імпульсивність, моторна неспокійність, забудькуватість, складнощі з організацією.	Порушення сну, тілесні скарги (голова/живіт), тики, «відкат» навичок.
5) Сімейна історія	Часто є спадковий компонент: у когось із батьків був діагноз або схожі симптоми з дитинства.	Частіше пов’язано з поточними умовами життя та хронічною загрозою.

• Міні‑перевірка на тиждень. Зробіть разом «щоденник уваги» (ситуація → що відволікло → думка → емоція/відчуття в тілі → що допомогло). Якщо «випадання» стабільні і всюди — це аргумент на користь СДУГ. Якщо вони прив’язані до тригерів (повітряні тривоги, новини, конфлікти, недосип) — частіше йдеться про стрес.
• Дві вправи, які корисні в обох випадках. Дроблення завдання (10–15 хвилин + перерва, таймер, список кроків) та «якір у бурі» (5 предметів/4 звуки/3 відчуття/2 запахи/1 смак) допомагають і при стресі, і при СДУГ.

Важливо. Офіційний діагноз ставлять за критеріями міжнародних класифікацій і лише після комплексної оцінки: клінічне інтерв’ю, дані від батьків і вчителів, поведінкові шкали, скринінг тривоги, депресії, посттравматичних симптомів і перевірка стану здоров’я (сон, зір, слух тощо). Якщо вам відгукується опис посттравматичного стресу, раджу окремо почитати матеріал про ПТСР у цивільних та статтю про самодопомогу при ПТСР.

Як безпечно «перевірити гіпотезу» вдома і в школі без самодіагностики

Після попереднього розділу у вас уже є «карта ознак». Тепер завдання — акуратно перевірити гіпотезу (це більше схоже на СДУГ чи на реакцію на стрес війни), не перетворюючи підлітка на «проєкт» і не вішати ярликів.

Питання 1. Якою була дитина до війни?

• Успішність і зауваження. Чи були ще в молодшій школі скарги на «не слухає», «забуває», «перебиває», «не може всидіти спокійно»?
• «Вічні проблеми». Чи часто губила речі, зривала дедлайни, діяла імпульсивно — і це тривало роками?
• Сімейна історія. Якщо хтось із батьків із дитинства мав схожі симптоми, імовірність СДУГ вища. Це не діагноз, але важлива підказка для спеціаліста.

Питання 2. Де саме є труднощі зараз?

• Якщо «розсипається» усюди — в школі, вдома, у гуртках — і це триває місяцями, це ближче до особливостей розвитку нервової системи.
• Якщо гірше переважно в школі, а в безпечніших умовах (табір, спокійний день із підтримувальним дорослим) помітно краще — так частіше проявляється стрес та перевтома.

Питання 3. Чи збігається погіршення з тригерами війни?

Спробуйте на 7 днів «щоденник уваги».

• Колонки: ситуація → що відволікло → думка → емоція/відчуття в тілі → що допомогло повернутись.
• Відзначайте також: повітряні тривоги, новини, конфлікти, сон (скільки годин, чи були кошмари).

Такий простий моніторинг допомагає і батькам, і підлітку помітити зв’язок між навчанням, стресом і фізичним станом. У подальшій роботі зі спеціалістом цей щоденник може стати цінним ресурсом. Якщо ви хочете паралельно відстежувати й інші емоції, погляньте на матеріал про щоденник емоцій.

Питання 4. Що можна зробити вже зараз (корисно і при СДУГ, і при стресі)

• Дроблення завдання. 10–20 хвилин роботи + коротка перерва, таймер, список мікрокроків.
• Перевірка думок. «Це факт чи моя втома/тривога?», «Які є докази за та проти?», «Що б я сказав(ла) другові?».
• «Якір у бурі». 5 предметів бачу, 4 звуки чую, 3 відчуття в тілі — ця вправа знижує рівень паніки і дає відчуття опори.

Онлайн‑опитувальники й відео з соцмереж можуть бути лише орієнтиром, а не діагнозом. Самодіагностика іноді підвищує тривогу й заважає побачити реальну картину.

Коли потрібна офіційна діагностика і допомога спеціаліста

Рекомендації міжнародних організацій та професійних асоціацій говорять про те, що лікар або дитячий психолог збирає дані з кількох джерел — від батьків, самої дитини, школи; використовує стандартизовані опитувальники; перевіряє наявність супутніх станів (тривога, депресія, ПТСР, труднощі навчання) і виключає медичні причини. У контексті війни особливо важливо порівнювати поведінку до 2022 року, під час евакуацій/переїздів та в більш стабільні періоди.

Червоні прапорці, коли варто звернутися терміново:

• думки про самопошкодження, фрази «не хочу жити»;
• стрімке падіння успішності протягом 1–2 місяців+ разом із безсонням, кошмарами, сильною тривогою або пригніченим настроєм;
• небезпечна імпульсивність (регулярно потрапляє в ризиковані ситуації).

Про те, як зменшити рівень тривоги в родині та підтримати себе як дорослого, детальніше у статті про самокерування під час стресу для батьків та в матеріалі про психічне виснаження.

Психологічні інструменти для концентрації і стійкості підлітків

Коли ви вже подивилися на час появи симптомів, їхню стабільність і зв’язок із тригерами (обстріли, новини, конфлікти, недосип), можна переходити до практики. Ці вправи корисні і при стресі через війну, і при синдромі дефіциту уваги і гіперактивності — просто з різною метою:

• при стресі — повернути мозку відчуття опори, безпеки й керованості;
• при СДУГ — створити зовнішню структуру для уваги й дій.

Дослідження останніх років показують, що при СДУГ найкраще працює комбінація: медикаменти (за рішенням дитячого психіатра) + поведінкові стратегії й техніки роботи з думками. У рекомендаціях ВООЗ і UNICEF для підтримки дітей під час війни також наголошується на ролі простих навичок саморегуляції, розслаблення, роботи з тривожними думками та поступового повернення до навчання. Більше про це — у статтях про управління стресом і синдром хронічного виживання.

Щоденник уваги на 7 днів

Мета цієї вправи — помітити, що саме відволікає, і відрізнити більш стабільні труднощі від реакцій на стрес.

• Створіть просту таблицю: ситуація → що відволікло → думка → емоція → що допомогло повернутись.
• Через тиждень подивіться на повторювані шаблони: однакові відволікання в різних ситуаціях можуть вказувати на особливості уваги; спалахи після тривог/новин — більше про стрес.

Дроблення завдання і система маленьких кроків

• Обираємо одне завдання і працюємо над ним 10–15 (або 20) хвилин.
• Ставимо таймер і робимо коротку перерву.
• Записуємо кроки на аркуші, щоб бачити прогрес, а не тільки «величезну гору» завдань.
• Додаємо просте заохочення: після двох блоків — чай, музика, 10 хвилин переписки з друзями.

Мета — не ідеальна концентрація, а вміння повертатися в завдання. Більше ідей щодо організації часу можна знайти у статті про тайм‑менеджмент для емоційного здоров’я.

Перевірка думок, які «ламають» мотивацію

Коли підлітка накривають думки «я тупий/я нічого не запам’ятаю/зі мною щось не так», варто зробити невелику зупинку:

• записати автоматичну думку;
• запитати себе: «Це факт чи емоція?», «Які є докази за і проти?»;
• уявити, що це говорить близький друг, і сформулювати відповідь йому.

Реалістичніша думка може звучати так: «Мені зараз важко через недосип і війну, але це не означає, що я нічого не здатен(на) вивчити».

«Якір у бурі» та повернення в тіло

Це вправа усвідомленості у форматі 5‑4‑3‑2‑1:

• 5 предметів бачу;
• 4 звуки чую;
• 3 відчуття в тілі;
• 2 запахи;
• 1 смак.

Вона допомагає зменшити напруження, знизити паніку в момент повітряної тривоги чи після складних новин і вже потім повернутися до навчання. Про інші варіанти заземлення та роботи з тілом можна почитати у статтях про практики усвідомленості та micro‑відновлення нервової системи під час тривог.

Цінності і маленькі кроки попри війну

Метод роботи з цінностями пропонує ставити запитання: «Що для мене насправді важливо, навіть зараз — у війні? Що я хочу підтримати: освіту, дружбу, турботу про близьких, участь у майбутньому країни?».

• Обрати 2–3 цінності (наприклад, освіта, дружба, здоров’я).
• Сформулювати малі, конкретні дії на тиждень: «3 рази по 20 хвилин підготовки до іспиту», «написати повідомлення другові, який виїхав», «раз на день виходити на коротку прогулянку».
• Оцінювати не ідеальний настрій, а вчинки: «Що з цього вдалося зробити цього тижня?».

Більше про пошук сенсу і цінностей у час невизначеності — у статті «Як повернути сенс життя, коли майбутнє не планується» та в матеріалі про формування особистих цілей.

Побутові опори посилюють ефект усіх цих вправ: структурований розпорядок дня, гігієна сну (по можливості 8 годин без гаджетів за 60 хвилин до сну), зменшення «думскролінгу» новин та підтримувальне спілкування без ярликів. Про інформаційну гігієну можна почитати у статті «Як дозувати новини під час війни», а про виснаження — у тексті про хронічну втому.

Живі історії: три кейси і плани допомоги

У попередніх розділах ми говорили про «червоні прапорці»: коли симптоми тривають із дитинства та проявляються скрізь (це більше схоже на СДУГ), а коли вони з’явились після обстрілів, переїздів, втрат та недосипу (частіше йдеться про стресову реакцію нервової системи). Нижче — три типові історії й те, що реально допомогло зрушити ситуацію.

Кейс 1: 13 років, прифронтове місто

• Що помітили. Різке падіння успішності, нічні пробудження після вибухів, дратівливість.
• Що було до війни. Навчався на 8–9 балів, без явно вираженої гіперактивності та імпульсивності.
• Висновок. Хронічний стрес + порушений сон: мозок більше налаштований на відстеження небезпеки, ніж на навчання.
• Що допомогло. Максимально стабільний час сну, зменшення новин увечері, базові техніки «якоря» й перевірки думок («я не тупію, а виснажився»), часткове зменшення навантаження та домовленості зі школою. Помітне покращення — через 2–3 місяці.

Кейс 2: 15 років, труднощі з дитинства

• Що помітили. «Ніколи не могла всидіти», постійно забуває речі, перебиває; війна посилила тривожність.
• Що було до війни. Симптоми ще з початкової школи, у батька — діагностований синдром дефіциту уваги і гіперактивності.
• Висновок. Поєднання СДУГ і тривожного розладу, посиленого війною.
• Що допомогло. Медикаменти (за рішенням дитячого психіатра), батьківський тренінг, навчання навичкам організації часу (короткі блоки з таймером, чек‑листи), вправи усвідомленості, навчальні адаптації (менші за обсягом завдання, тихіше приміщення для контрольних). Перші стійкі покращення — за пів року.

Кейс 3: 16 років, «скрол замість домашки»

• Що помітили. Прокрастинація з телефоном, відчуття «вигоряння», важкі думки про майбутнє.
• Що було до війни. Вчився рівно, без історії вираженої імпульсивності.
• Висновок. Тривога й виснаження + уникання через гаджети, а не СДУГ.
• Що допомогло. План дня за принципом «один маленький крок» (3 конкретні міні‑завдання на завтра), правило 20 хвилин концентрації, обмеження гаджетів, робота з цінностями: «навіщо мені навчання й іспити навіть зараз». Поступове відновлення концентрації протягом кількох місяців.

Орієнтир для сім’ї. Мета — не ідеальні оцінки будь‑якою ціною, а відновлення базової безпеки, сну й хоча б мінімальної залученості до навчання та життя. Поступові, реалістичні кроки часто дають кращий результат, ніж спроби «надолужити все й одразу».

Ключові висновки: як не загубити дитину між стресом і СДУГ

• Не кожна дитина, якій важко вчитись під час війни, має СДУГ. Хронічний стрес, ПТСР і порушення сну можуть проявлятися через неуважність, забудькуватість і «відключення» на уроках.
• Про СДУГ варто думати тоді, коли симптоми були ще до війни і проявляються скрізь. Вони мають тривати щонайменше пів року і суттєво заважати навчанню й стосункам.
• І при стресі, і при СДУГ допомагають структура і підтримка. Чіткий режим, дроблення завдань, зрозумілі правила, м’які, але послідовні межі та мова без ярликів працюють краще, ніж критика.
• КПТ і ACT дають підліткам і батькам конкретні інструменти. Це тренування уваги, навички організації, робота з тривожними думками, вправи усвідомленості, фокус на цінностях і малих кроках у бік навчання та розвитку — навіть у воєнний час.
• Діагноз ставить лише фахівець. Завдання батьків — помітити тривожні сигнали, не звинувачувати дитину й за можливості звернутися по допомогу, використовуючи доступні ресурси (шкільний психолог, безкоштовні онлайн‑програми підтримки тощо).

Якщо вам відгукнулась тема цієї статті, для подальшого читання можу порекомендувати тексти про підліткову апатію, психологічні межі у стосунках та важливість розмов про емоції — вони допоможуть підтримати підлітка не лише в навчанні, а й у щоденному житті.

FAQ: поширені запитання від батьків і підлітків

Як зрозуміти, що в дитини саме СДУГ, а не «нерви через війну»?

Зверніть увагу на три моменти: 1) чи були проблеми з увагою та імпульсивністю ще до 2022 року; 2) чи проявляються вони всюди (дім, школа, гуртки); 3) чи тривають не менше 6 місяців і сильно заважають навчанню й стосункам. Якщо симптоми з’явилися переважно після травматичних подій, сильно залежать від рівня тривоги й сну — більш ймовірно, що це стресова реакція. Остаточний висновок дає лише фахівець.

Чи можна самостійно поставити дитині діагноз СДУГ за відео з соцмереж?

Ні. Клінічний діагноз ставиться тільки після комплексного обстеження: інтерв’ю з дитиною й батьками, опитувальники для школи, аналіз історії розвитку, виключення інших причин (стрес, депресія, ПТСР, проблеми зі сном чи здоров’ям). Самодіагностика за чек‑листами з інтернету може бути лише приводом звернутися до спеціаліста, але не заміною діагностики.

Чи завжди дитині з СДУГ потрібні таблетки?

Не завжди, але медикаменти є одним із найбільш ефективних доказових методів при помірному і тяжкому СДУГ. Рішення приймає дитячий психіатр разом із сім’єю. Навіть якщо призначено ліки, важливо поєднувати їх із поведінковими стратегіями, навчальними адаптаціями й підтримкою батьків — саме така комбінація дає найкращі результати.

Що можуть робити батьки вже зараз, якщо дитина «вимикається» від навчання на фоні війни?

Налагодити сон та базовий розклад, зменшити інформаційне перевантаження (новини, тривожні розмови при дитині), структурувати навчання на малі кроки з перервами, підтримувати емоційний контакт, уникати ярликів і порівнянь з іншими дітьми. За можливості — звернутися до шкільного психолога чи безкоштовних програм психосоціальної підтримки для дітей та батьків.

Чи реально підлітку відновити концентрацію в умовах війни?

Так, хоча це може вимагати більше часу й підтримки, ніж у мирний час. Досвід програм підтримки й дослідження показують, що поєднання базових речей (сон, режим, відчуття безпеки), КПТ‑технік (структурування завдань, робота з тривожними думками), вправ усвідомленості й підтримувальних стосунків із дорослими істотно знижує рівень стресу й допомагає повернути здатність до навчання, навіть якщо бойові дії тривають.

Про автора

Дитина, яка «розсипається» на уроках під час війни, не є зламаною чи безнадійною — її нервова система намагається впоратись із тим, що відбувається навколо. Ваше уважне ставлення, м’яка структура і готовність звернутися по допомогу — це вже великий крок до відновлення.

Я працюю практичним психологом із 2014 року, супроводжую дітей, підлітків та їхні родини в умовах війни, втрат і вимушеного переселення. Маю спеціалізацію в дитячій психології (навчальна програма з дитячої психології НПУ ім. М. П. Драгоманова) та досвід роботи в дитячих розвивальних центрах із використанням елементів арт‑терапії, тілесних вправ і нейрогімнастики. Останні роки поглиблюю знання у сфері психічного здоров’я дітей під час війни, проходячи навчання в українських і міжнародних інституціях, зокрема в курсах з бойового стресу, ПТСР та психічних розладів у період війни.

Якщо ви відчуваєте, що самостійно вже складно, я запрошую вас на індивідуальну консультацію онлайн чи офлайн. Записатися можна через сторінку контактів — там ви знайдете форму зворотного зв’язку та актуальну інформацію про формат роботи.

Психолог Анна Бойко, м. Запоріжжя