Орієнтовний час читання: 10–12 хвилин

Комплексний посттравматичний стресовий розлад (кПТСР) в МКХ‑11 є окремим діагнозом, що часто виникає після тривалої, повторюваної травми без можливості втечі — саме так виглядає досвід багатьох українців у війні. Окрім симптомів посттравматичного стресового розладу, кПТСР змінює самооцінку, емоційну регуляцію та стосунки. У цій статті розглянемо, чим кПТСР відрізняється від ПТСР, як «травма без паузи» впливає на психіку, які є доказові психологічні підходи і реалістичні кроки самодопомоги в умовах війни.

Якщо ви впізнаєте себе в описах тривоги, виснаження та постійної напруги, може бути корисно додатково почитати про психічне виснаження, самопоміч при ПТСР та способи управління стресом під час війни.

Зміст

• Глава 1. Що таке комплексний ПТСР і чим він відрізняється від ПТСР
• Глава 2. «Травма без паузи» під час війни: чому кПТСР особливо актуальний для України
• Глава 3. Як розпізнати кПТСР: симптоми, «червоні прапорці» та життєві кейси
• Глава 4. Доказова допомога: КПТ, терапія прийняття й відповідальності, майндфулнес і медикаменти
• Глава 5. Самодопомога та безпека: техніки КПТ/ACT в умовах війни
• Ключові висновки
• FAQ про кПТСР під час війни
• Про автора

Глава 1. Що таке комплексний ПТСР і чим він відрізняється від ПТСР

У міжнародній класифікації хвороб МКХ‑11, яка офіційно діє з 2022 року, комплексний посттравматичний стресовий розлад виділено як окремий діагноз, відмінний від «класичного» посттравматичного стресового розладу. Це важливо: мова не про «слабкість» і не просто про «важчий варіант», а про іншу структуру наслідків травми.

Ключова різниця — тип травматичного досвіду. Посттравматичний стресовий розлад частіше виникає після одного або кількох епізодів загрози (наприклад, аварія, напад, один епізод обстрілу). Комплексний ПТСР формується після тривалого, повторюваного або неминучого насильства чи загрози, часто в умовах, де людина не може втекти: полон, роки життя під обстрілами без «перепочинку», домашнє насильство, дитячі зловживання, тривале життя в зоні бойових дій.

За МКХ‑11 комплексний розлад включає:

• симптоми посттравматичного стресового розладу: повторне переживання (спалахи спогадів, кошмари), уникання нагадувань, постійне відчуття загрози;
• додатковий кластер «порушення самоорганізації» з трьома підкластерами:

• Емоційна дисрегуляція: різкі «некеровані» сплески злості, сорому, розпачу; або навпаки — емоційне заціпеніння; інколи самопошкоджувальна поведінка.
• Негативний образ себе: стійкі думки на кшталт «зі мною щось фундаментально не так», «я зламаний/зламана», сильний сором і провина (включно з «провиною вцілілого»).
• Труднощі у стосунках: недовіра, різкі віддалення/зближення, відчуття відчуження, складність витримувати близькість і водночас сильна потреба в ній.

Якщо вам хочеться глибше зрозуміти, як дитячий досвід і складні стосунки впливають на доросле життя, може бути корисною стаття «Як дитинство впливає на наші дорослі стосунки».

Як самоперевірка (не діагноз), інколи допомагає коротка вправа з когнітивно‑поведінкового підходу: «ланцюжок симптомів» — записати в телефоні 4 рядки: тригер (сирена/новини), думка («я безсилий/безсила»), емоція й тіло (страх 8/10, напруга), дія (уникаю людей/зриваюся). Якщо до цього стабільно додаються «я зламаний/зламана» і проблеми з близькістю — це частіше схоже саме на комплексний варіант ПТСР.

Глава 2. «Травма без паузи» під час війни: чому кПТСР особливо актуальний для України

У попередній главі ми розрізнили, що комплексний посттравматичний стресовий розлад частіше виникає не після «одного страшного епізоду», а після тривалого й повторюваного досвіду небезпеки, з якого неможливо вийти. Саме тому український контекст воєнного часу робить тему кПТСР особливо гострою: для багатьох війна триває з 2014 року, а з 2022‑го постійна загроза стала буденністю — повітряні тривоги, обстріли, евакуації, втрати.

Масштаб психотравми — не «враження», а цифри. За оцінками ВООЗ (2024), мільйони людей в Україні мають підвищений ризик психічних розладів через бойові дії; 68% повідомили про погіршення здоров’я порівняно з довоєнним періодом, а чверть — про погіршення доступу до медичних послуг. Паралельно зростає й офіційна статистика: МОЗ України повідомляє про майже чотирикратне збільшення зареєстрованих діагнозів посттравматичного стресового розладу у 2023 році порівняно з 2021, а в перші місяці 2024 нові випадки майже дорівнюють показнику за весь 2021.

Діти та підлітки — окрема зона ризику: дані UNICEF (2024–2025) вказують на подвоєння ймовірного посттравматичного стресового розладу, депресії та тривоги серед підлітків порівняно з довоєнним періодом. Це покоління, яке часто буквально «не пам’ятає життя без війни» й живе у стані «травми без паузи» від дитинства. Детальніше про емоційний стан підлітків під час війни можна прочитати в матеріалі «Підліткова апатія під час війни: коли “мені все одно”».

Вразливі групи в Україні — ветерани, люди на лінії фронту роками, цивільні з повторними обстрілами та евакуаціями, з втратою житла й близьких, а також діти й підлітки. У 2025 році в опитуванні в Києві лише 9% оцінили свій психічний стан як «добрий», а 91% повідомили симптоми тривалого стресу (втома, тривога, емоційне вигорання). Якщо ви впізнаєте себе в цьому описі, вам може бути близька тема синдрому хронічного виживання та хронічного стресу прифронту.

Чому «травма без паузи» підсилює ризик саме комплексного розладу? Бо загроза не минає, а інфраструктура руйнується, зокрема медична: регулярні атаки та пошкодження закладів охорони здоров’я обмежують доступ до допомоги, коли вона найбільше потрібна. У таких умовах важливо не чекати «коли закінчиться», а шукати опори в тому, що реально зараз.

• Техніка роботи з тригерами: коротко занотовуйте «ситуація → думка → емоція/тіло → дія» (наприклад: сирена → «зараз прилетить» → страх 8/10, серцебиття → годинами читаю новини). Це допомагає побачити закономірності й повернути крихту керованості.
• «План безпеки на день»: мінімальний чек‑лист (вода/їжа, 5–10 хвилин руху, контакт з однією «безпечної людиною») + заготовлена дія на тригер (заземлення, кілька повільних видихів, перехід у тихіше місце).
• Вправа на відстань від думок: замінюйте «це правда» на формулювання «я помічаю думку, що…». Це не заперечує війну, але зменшує «злипання» зі страхом.

Про те, як підтримувати себе в умовах хронічної тривоги та життя поруч з небезпекою, детальніше йдеться в статтях «Хронічна тривога у прифронтовому місті: як жити далі» та «Життя між тривогою і звиканням до небезпеки у прифронті».

Глава 3. Як розпізнати кПТСР: симптоми, «червоні прапорці», життєві кейси

Після попередньої глави про «травму без паузи» важливо навчитися помічати свій стан практично — без самодіагностики, але з розумінням, коли варто звернутися по допомогу.

Нормальна реакція на стрес, ПТСР і кПТСР: у чому різниця

• Нормальна реакція на стрес війни: страх, напруга, плаксивість, злість, проблеми зі сном можуть посилюватися після обстрілів і новин та зменшуватися, коли з’являється хоча б короткий «перепочинок».
• Посттравматичний стресовий розлад: симптоми тримаються й «вмикаються» навіть у відносній безпеці — нав’язливі спогади, уникання всього, що нагадує подію, та постійне відчуття загрози. Детальніший опис ПТСР можна знайти в статті «Посттравматичний стресовий розлад: симптоми та шляхи подолання».
• Комплексний посттравматичний розлад (окремий діагноз у МКХ‑11): це все вище плюс стійкі зміни у самопочутті й стосунках: емоційні «вибухи» або заціпеніння, глибокий сором/провина, проблеми довіри й близькості.

Критерії, що стан «втручається в життя»

• Тривалість: симптоми не минають тижнями/місяцями.
• Інтенсивність: реакції «накривають» так, що важко зупинитися.
• Порушення функціонування: сон, робота/навчання, побут «ламаються».
• Стосунки й самооцінка: віддалення, конфлікти, думки «зі мною щось не так».

«Червоні прапорці», з якими краще не залишатися наодинці

• нав’язливі спогади, флешбеки, кошмари;
• сильне уникання (людей, місць, розмов, новин) і «звуження життя»;
• постійне відчуття загрози, гіперпильність;
• емоційні сплески (злість, розпач) або емоційне заціпеніння;
• глибокий сором/провина, включно з «провиною вцілілого»;
• труднощі довіри й близькості;
• самопошкодження, зловживання алкоголем/наркотиками;
• суїцидальні думки (це привід звернутися по невідкладну допомогу).

Життєві приклади (анонімно)

• Військовий із ротаціями з 2014 року: кошмари, «зависання» на гучні звуки, провина, алкоголь «щоб вимкнутися», віддалення від сім’ї й думка «я зіпсувався назавжди».
• Жінка з прифронтового міста: багаторазові обстріли, втрата житла, постійна напруга, самозвинувачення «я погана мати», уникання людей і неможливість планувати.
• Підліток, що живе у війні з дитинства: емоційні гойдалки, апатія або агресія, самопошкодження, відчуття «майбутнього немає», складність дружити й довіряти.

Що можна зробити вже зараз як самопідтримку (не заміна лікування): ведіть короткий запис «ситуація → думка → емоція → дія», складіть «план безпеки на день» (вода/їжа/сон + контакт з однією безпечною людиною), використовуйте 1–3 хвилини заземлення (назвати 3 звуки, 3 предмети, 3 відчуття в тілі) та фразу дефузії: «я помічаю думку, що…».

Якщо відчуваєте, що емоції «накривають» і важко впоратися самостійно, може підтримати матеріал про самодопомогу під час емоційної кризи та статті про тривогу за майбутнє.

Важливо: остаточний діагноз (і план лікування, включно з можливими ліками) встановлює лише фахівець з психічного здоров’я.

Глава 4. Доказова допомога: травма-фокусована КПТ, терапія прийняття й відповідальності, майндфулнес і роль медикаментів

Після того як ви помітили у себе «червоні прапорці» (тривожні спогади, уникання, постійна напруга, а при комплексному посттравматичному розладі — ще й сором, «я зламаний/зламана», вибухи емоцій та проблеми у стосунках), важливо знати: є підходи, які рекомендують міжнародні настанови та локальні рекомендації МОЗ України. Для посттравматичного розладу першою лінією вважають травма-фокусовану когнітивно-поведінкову терапію — зокрема експозиційні підходи та когнітивну терапію посттравматичного розладу.

Чому інколи «просто поговорити» недостатньо? Виговоритися може полегшити напругу, але не завжди змінює механізми, які підтримують симптоми: уникання, катастрофічні думки, тілесну «сигналізацію», розриви у стосунках. Доказова психологічна терапія — це структурований план із навчанням навичкам та практикою між зустрічами.

Комплексний посттравматичний розлад часто потребує розширеної когнітивно‑поведінкової роботи: спершу більше уваги емоційній регуляції та безпечним стосункам, і лише потім — обережна робота зі спогадами. Частині людей додатково допомагають м’які інструменти, як‑от арт‑терапія при ПТСР чи мистецтво як засіб відновлення після травми.

• Техніка «ланцюжок тригера»: коротко занотовуйте ситуацію → думки → емоції/тіло → дію (сирена → «ми загинемо» → страх 8/10, тремтіння → зависаю в новинах). Далі шукайте більш збалансовану думку: «Я в укритті й роблю все можливе».
• «План безпеки на день»: 1–2 прийоми їжі, вода, 5–10 хв руху, контакт із «безпечної людиною», і чіткий сценарій на тригери (вийти в тихіше місце, 5 довгих видихів, назвати 5 предметів навколо, подзвонити).

Коли травма триває («травма без паузи»), особливо корисною буває терапія прийняття й відповідальності — підхід, що належить до «третьої хвилі» когнітивно‑поведінкових методів. Її мета — не тільки зменшити симптоми, а повернути функціонування й якість життя через дії за цінностями.

Суть підходу в тому, щоб менше боротися з емоціями та спогадами і більше звертати увагу на те, що робить ваше життя хоч трохи більш наповненим уже зараз. Приклади таких «ціннісних кроків»: подбати про сон, прийти на консультацію, підтримати друга, зробити маленький крок у навчанні чи роботі. Більше про зв’язок між цінностями й травматичним досвідом — у статті «Моральна травма у цивільних: провина і шлях до цінностей» та матеріалі про те, як повернути сенс життя, коли майбутнє не планується.

Окремо — методи усвідомленості (майндфулнес): у ветеранів із посттравматичним розладом вони знижували симптоми, зокрема через кращу регуляцію тілесних відчуттів. Спробуйте коротку вправу «3×3»: назвіть 3 звуки, 3 предмети, 3 відчуття в тілі — і повільно видихніть. Інші прості формати щоденної усвідомленості описані в статтях «Усвідомленість (mindfulness): практики на щодень» та «Медитація для початківців: короткий гайд».

Чи може стати гірше від згадування? Так — якщо без підготовки. У доказовій роботі зазвичай рухаються поетапно: стабілізація → навички → лише потім поступове наближення до спогадів у безпечних умовах.

І нарешті, часто працює комбінований підхід: психотерапія плюс, за потреби, фармакотерапія (антидепресанти, стабілізатори настрою тощо) під наглядом психіатра — особливо коли є тяжке безсоння, виражена тривога/депресія, імпульсивність або залежності. Про досвід поєднання психотерапії, медичних підходів та повсякденних практик самодопомоги також можна почитати в матеріалах про хронічну втому та психосоматику.

Глава 5. Самодопомога та безпека: техніки КПТ/ACT в умовах війни

Ключові висновки

• кПТСР — це не «слабкість» і не просто «важчий ПТСР», а окремий діагноз, який виникає при тривалих і повторюваних травмах, коли немає можливості вийти з небезпечної ситуації. Для українців, які роками живуть у війні, це поширений, хоч і болючий сценарій.
• «Травма без паузи» змінює не лише спогади, а й відчуття себе та світу: люди з кПТСР часто відчувають себе «зламаними», небезпечними або непотрібними, мають труднощі з довірою, близькістю та регуляцією емоцій. Це закономірний наслідок тривалого насильства й небезпеки, а не ознака «поганого характеру».
• Є доказові підходи до допомоги — насамперед КПТ‑базовані та ACT‑протоколи, які фокусуються як на роботі зі спогадами й переконаннями, так і на відновленні емоційної регуляції, стосунків і здатності жити за своїми цінностями, навіть коли війна ще триває.
• Самодопомога може реально полегшити стан (моніторинг тригерів, план безпеки, майндфулнес‑практики, кроки за цінностями), але при виражених симптомах кПТСР, суїцидальних думках, зловживанні алкоголем чи наркотиками необхідна професійна допомога — психіатрична й психотерапевтична.
• Звернення по допомогу — це форма відповідальності, а не слабкості. В умовах війни турбота про власну психіку — це внесок у стійкість сім’ї, громади й країни. Лікування кПТСР — це марафон, але мільйони людей у світі вже змогли відновити життя після тривалих травм.

Якщо ви помічаєте в собі симптоми, описані в цій статті, дозвольте собі зробити перший крок — звернутися по допомогу або хоча б поділитися цим матеріалом з людиною, якій довіряєте.

FAQ про кПТСР під час війни

Як зрозуміти, що в мене саме кПТСР, а не «звичайний стрес від війни»?

Орієнтир — тривалість і глибина змін. При кПТСР, крім флешбеків і уникання, зазвичай є стійке відчуття «зі мною щось не так», глибокий сором або провина, труднощі з довірою і стосунками, самопошкодження чи залежності. Остаточний діагноз ставить фахівець, але ви можете звернути увагу на ці «червоні прапорці» і не відкладати звернення по допомогу.

Чи реально покращити стан, якщо війна триває і травма не завершена?

Так. Мета не завжди в «повному зникненні симптомів», а в тому, щоб поступово відновити функціонування і якість життя: краще спати, мати стосунки, робити маленькі кроки до важливого. КПТ‑ та ACT‑підходи, а за потреби й медикаменти, можуть суттєво полегшити стан навіть у контексті тривалої загрози.

Чим терапія кПТСР відрізняється від простої «розмови по душам»?

Доказова терапія — це структурований процес: оцінка симптомів, постановка цілей, навчання навичкам (регуляція емоцій, робота з думками, поведінкові експерименти), поступова робота зі спогадами й цінностями. Це більше, ніж просто «виговоритися»; терапевт допомагає крок за кроком змінювати патерни, які підтримують страждання.

Чи не стане мені гірше, якщо я почну згадувати травматичні події на терапії?

Якщо повертатися до спогадів без підготовки та підтримки, дійсно може стати важче. У травма‑фокусованій КПТ робота зі спогадами відбувається поетапно: спочатку стабілізація (сон, базові стратегії самодопомоги, підтримка), потім — навчання навичкам регуляції, і лише після цього — поступове наближення до травматичних подій у безпечному терапевтичному середовищі.

Що робити, якщо поруч немає фахівця або я не можу собі дозволити терапію?

Використовуйте надійні онлайн‑ресурси, групи підтримки, програми неурядових організацій. Практикуйте базові техніки самодопомоги: щоденник тригерів, план безпеки, короткі практики заземлення. Але якщо симптоми посилюються, з’являються суїцидальні думки чи зловживання алкоголем/наркотиками, якнайшвидше зверніться до лікаря або на кризову лінію підтримки.

Про автора

Жити в умовах «травми без паузи» важко й виснажливо, але ви не зобов’язані проходити через це наодинці. Навіть маленькі кроки підтримки — усвідомлення власних симптомів, теплі стосунки, звернення по допомогу — вже є рухом до відновлення.

Я, Анна Бойко, практичний психолог з вищою освітою та понад 10‑річним досвідом індивідуальної й групової роботи. Проходила навчання у Complex Trauma Institute з тематики бойового стресу та ПТСР, на курсах Національної академії медичних наук України й Івано‑Франківського національного медичного університету щодо психічних розладів під час війни, а також у програмах з сімейного консультування, нейропедагогіки та роботи з ЛГБТ‑спільнотою. З 2014 року працюю практичним психологом у Запорізькому обласному центрі соціально‑психологічної допомоги, де регулярно підтримую людей з травматичним досвідом війни, насильства, втрати, а також батьків і дітей.

Якщо ви відчуваєте, що вам потрібна підтримка, ви можете записатися на консультацію або поставити запитання через форму зворотного зв’язку на сторінці контактів. Онлайн‑формат дозволяє отримати психологічну допомогу навіть у прифронтових містах чи під час вимушеного переселення.

Психолог Анна Бойко, м. Запоріжжя